Переплет дипломов
  • Фінансова політика підприємства

Зміст

Вступ   3

Розділ 1.  Теоретичні основи фінансової політики підприємства  5

Розділ 2. Методи оцінювання ефективності реалізації фінансової політики   17

Розділ 3. Напрями вдосконалення фінансової політики   31

Висновок  39

Список використаних джерел   42

 

 


Вступ

Фінанси як система економічних відносин складаються об’єктивно. Протягом формування цих відносин виникає необхідність у свідомому управлінні ними.

Управління фінансами – це сукупність прийомів, методів і засобів, що використовуються для підвищення прибутковості підприємства і мінімізації ризику неплатоспроможності.

Таким чином, основною метою управління фінансами або фінансового менеджменту є одержання максимальної вигоди від функціонування підприємства в інтересах його власників. Для досягнення цієї мети фінансовим менеджерам необхідно вирішити наступні завдання:

постійно підтримувати поточну платоспроможність (ліквідність) підприємства, тобто своєчасно виконувати поточні зобов’язання за рахунок оборотних активів;

прагнути зростання рентабельності власного капіталу, тобто збільшувати прибуток на кожну грошову одиницю вкладених засновниками коштів;

підтримувати платоспроможність в довгостроковому періоді, тобто виконувати зобов’язання перед інвесторами та кредиторами, які мають довгострокові вкладення в підприємства;

забезпечувати фінансовими ресурсами процеси розширеного відтворення.

Побудова фінансової політики спонукає підприємця ясно представляти намічені цілі, способи, прийоми, засоби, механізми і можливості їх досягнення. Проведення фінансової політики вимагає добір адекватних форм, способів, прийомів, засобів і механізмів її реалізації. Фінансова політика покликана врахувати багатофакторність, багатокомпонентною і багатоваріантність управління фінансами для досягнення намічених цілей і виконання поставлених завдань. При відсутності такої політики дії керівництва і персоналу стають неусвідомленими, хаотичними, недалекоглядними. В результаті організація впадає у велику залежність від випадкових обставин. Тому фінансова політика є необхідним елементом управління, її побудова і проведення не тільки відображають цілі роботодавців, але й характеризують цілеспрямованість керівництва,здатність систематично переслідувати і реалізовувати інтереси сторін управління у фінансово-виробничих процесах.

 Ігнорування фінансової політики призводить до втрати цілеспрямованості, ясного уявлення цілей фінансового управління, до неадекватного вибору форм, способів, прийомів, засобів і механізмів управління фінансами. Такі процеси супроводжуються втратою динамічності, стабільності, фінансової стійкості в роботі організацій. При такому підході керівництво упускає наявні можливості. Кризові явища стають закономірними. Тому положення і методи короткостроковій і довгостроковій фінансової політики досить актуальні і практично значущі. При побудові та проведенні фінансової політики використовуються методи управлінського обліку, економічного аналізу, фінансового менеджменту.

Основною метою роботи є аналіз фінансової політики підприємства на прикладі ВАТ «Київтелемонтаж».


Розділ 1.  Теоретичні основи фінансової політики підприємства

Фінансова стратегія підприємства – це складова його загальної економічної стратегії, яка охоплює систему довготермінових завдань фінансової діяльності підприємства та шляхів їх досягнення. Мета фінансової стратегії підпорядковується загальній меті економічного розвитку підприємства. Виділяють два основних завдання функціонування і економічного розвитку підприємства 1) максимізація його прибутку або 2) максимізація ринкової вартості підприємства.

Розроблення фінансової стратегії підприємства пов’язане з вирішенням таких основних завдань:

визначення перспективних напрямів розвитку фінансових взаємовідносин підприємства з діловими партнерами;

обґрунтування основних джерел фінансового забезпечення діяльності підприємства;

вибір оптимальних способів інвестиційної діяльності підприємства;

зведення до мінімуму фінансових ризиків підприємства;

забезпечення фінансової стійкості і рентабельності діяльності підприємства;

визначення способів та методів виходу підприємства з фінансової кризи [14, c.94].

Фінансова стратегія підприємства є основою для розроблення його фінансової політики. Фінансова політика підприємства – це форма реалізації фінансової ідеології та стратегії підприємства у розрізі окремих аспектів його фінансової діяльності. Фінансова політика формується лише за окремими напрямками фінансової діяльності підприємства, що потребують найефективнішого управління для досягнення головної стратегічної мети цієї діяльності.

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Основними напрямами фінансової політики підприємства є: політика формування активів і структури капіталу; політика управління активами та інвестиціями; політика залучення фінансових ресурсів; політика управління фінансовими ризиками і запобігання банкрутству. Формування фінансової політики підприємства має здебільшого багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики формування фінансових ресурсів підприємства може розроблятися політика формування власних фінансових ресурсів і політика їх залучення із зовнішніх джерел. У свою чергу, політика формування власних фінансових ресурсів може включати самостійні блоки: цінову політику, податкову, амортизаційну, дивідендну, інвестиційну політику тощо. Цінова політика – це політика формування цін на продукцію підприємства з урахуванням динаміки кон’юнктури ринку (попиту та пропозиції) та рівня витрат на виготовлення і реалізацію продукції. Податкова політика ґрунтується на виборі оптимального способу здійснення податкових платежів за наявності альтернативних варіантів господарської діяльності підприємства. Амортизаційна політика – це політика управління амортизаційними відрахуваннями з метою інвестування їх у виробничу діяльність підприємства.  Дивідендна політика підприємства ґрунтується на оптимізації пропорцій між частиною прибутку підприємства, що використовується на споживання (виплату дивідендів) і тією частиною прибутку, яку капіталізують.

Важливою складовою фінансової політики підприємства є його інвестиційна політика, яка полягає у виборі та реалізації найвигідніших шляхів розширення і оновлення активів підприємства задля забезпечення основних напрямів його економічного розвитку [20, c.119].

Фінансова стратегія підприємства втілюється у його стратегічному перспективному плані розвитку, в якому визначають основні альтернативні фінансові показники діяльності підприємства, відповідно до передбачуваних варіантів розвитку ринкового середовища. Розробка альтернативних фінансових планів які дають змогу прогнозувати імовірні зміни фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства здійснюється на  основі моделювання, факторного аналізу і нормування.

У перспективному фінансовому плані розробляють прогноз звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, прогноз балансу активів і пасивів підприємства тощо.

Ефективність фінансової стратегії залежить від того, чи враховує вона реальні економічні можливості підприємства та стан і тенденції розвитку зовнішнього щодо підприємства підприємницького середовища.

Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.В залежностi вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють наступні поняття: фінансова стратегія і фінансова тактика.

Приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.
Фінансова тактика спрямована на вирiшення завдань окремого етапу розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему [13, c.114].

Фінансове планування – це розробляння системи фінансових планів за окремими напрямками фінансової діяльності підприємства, які забезпечують реалізацію його фінансової стратегії у плановому періоді. Мета фінансового планування – забезпечення поточної діяльності підприємства необхідними фінансовими ресурсами.

Основними завданнями фінансового планування є:

· оптимізація фінансових відносин підприємства з діловими партнерами у плановому періоді;

· фінансове забезпечення основної, операційної та іншої звичайної діяльності підприємства;

· визначення способів ефективного інвестування капіталу підприємства у плановому періоді;

· забезпечення раціонального використання матеріально-технічних і  фінансових ресурсів підприємства у плановому періоді;

· контроль за організацією поточних розрахунків і використанням платіжних засобів підприємства [5, c.93].

Фінансовий план розробляють на основі: загальної фінансової стратегії підприємства; основних напрямків його фінансової політики; даних про планові обсяги виробництва та реалізації продукції; показників розвитку фінансового ринку; результатів фінансового аналізу діяльності підприємства за попередні звітні періоди; оцінки фінансового стану і резервів економічного розвитку підприємства на початок планового періоду тощо.

Для розробки фінансових планів застосовують такі методи:

· балансовий, згідно якого балансують не тільки підсумкові показники доходів і витрат, але й для кожної статі витрат визначають конкретні джерела їх покриття;

· нормативний, за яким потребу у фінансових ресурсах визначають на основі фінансових норм і нормативів (ставки податків, норми амортизації тощо);

· розрахунково-аналітичний, відповідно до якого планові показники розраховують на основі фактичних даних за базовий період та індексів їх зміни у плановому періоді;

· методи економіко-математичного моделювання для прогнозування значення показників і оптимізації планових рішень.

На основі розробленого фінансового плану можна визначити який обсяг грошових коштів може мати підприємство у своєму розпорядженні, які основні джерела їх надходження, чи достатньо коштів для виконання планових завдань, скільки коштів необхідно перерахувати в бюджет, кредиторам, страховим компаніям тощо, як буде розподілятися прибуток підприємства, чи збалансовані доходи з витратами підприємства тощо.

Фінансовий менеджмент набуває практичного втілення завдяки фінансовій політиці підприємства.

В останні роки проблемі визначення фінансової політики надається важливе значення, приділяється велика увага з боку держави та підприємств, присвячується значна кількість публікацій. Проте єдиної думки щодо теоретичного аспекту цього питання сьогодні не існує.

Слід відмітити, що в сучасних умовах поняття фінансової політики пов’язується не тільки зі сферою держави, а й з окремими галузями економіки, з підприємницькими структурами, з населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика.

Фінансова політика підприємства, як реалізація фінансового менеджменту, включає багато складових, таких як:

облікова політика;

кредитна політика;

політика управління грошовими засобами;

політика управління витратами;

дивідендна політика тощо [11, c.102].

Вибір варіанту облікової політики підприємство здійснює у відповідності до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

В рамках кредитної політики вирішується питання про забезпечення оборотними засобами, а саме визначається розмір власного оборотного капіталу та потреба в залученому; необхідність залучення довгострокових кредитів; вивчається структура капіталу і фінансова стійкість підприємства.

Політика управління грошовими потоками пов’язана з оптимізацією залишків коштів на рахунках підприємства, мінімізацією розривів між надходженням коштів і їх використанням, застосуванням різноманітних схем розрахунків. Поняття “грошові потоки” вперше з’явилось в економічній науці після другої світової війни в США. Двоїста природа грошового потоку проявляється в тому, що він використовується для оцінки як доходності, так і ліквідності підприємства.

Політика управління витратами реалізується за допомогою системи планів та бюджетування, передбачає розробку кошторисів (бюджетів) за основними елементами витрат і здійснення ефективного контролю за їх виконанням.

Дивідендна політика повинна призвести до рівноваги інтересів як власників, так і менеджерів та інвесторів у відповідності до теорії агентських відносин, а також теорії портфелю, теорії структури капіталу з метою максимізації ціни підприємства. За цих умов можливі наступні варіанти дивідендної політики:

дивіденди як постійний процент від прибутку;

дивіденди як фіксовані виплати;

дивіденди як виплати гарантованого мінімуму та екстра дивіденди;

дивіденди як виплати акціями [2, c.74].

Сам процес реалізації фінансової політики на підприємстві відбувається в три етапи, серед яких:

розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств;

побудова й використання відповідного фінансового механізму;

здійснення практичних дій, направлених на досягнення розроблених цілей та поставленої мети.

Розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва і стану потреб підприємства і його власників. Перший етап полягає у визначенні мети, цілей та основних задач фінансової політики. Перший етап реалізації фінансової політики на підприємстві залежить від економічного стану держави, мети створення підприємства, організаційної форми та форми власності даного підприємства. Визначення основних напрямків використання фінансів полягає у розробці стратегії і тактики фінансової політики, виходячи з поставленої мети, враховуючи можливості зростання і зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішніх і внутрішніх факторів.

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у створенні відповідного, адекватного фінансового механізму. Даний етап залежить від використання елементів фінансового механізму, його форм і методів формування, організації фінансів підприємств, ринку цінних паперів, а також від створеного правового поля в державі та від поєднання директивного і регулюючого видів фінансового механізму. Фінансовий механізм – це найбільш динамічна частина фінансової політики, його зміни відбуваються з вирішенням різних тактичних задач, він відразу реагує на всі зміни, які відбуваються у суб’єктів фінансових відносин [16, c.112].

Здійснення практичних дій, які направлені на досягнення поставленої мети, означає побудову відповідної системи управління фінансами. Прямий вплив фінансової політики на економіку починається саме на третьому  етапі її реалізації. Цей етап визначається змістом і процесами, що відбуваються на перших двох етапах реалізації фінансової політики. Даний етап передбачає спрямовану діяльність господарюючого суб’єкту фінансових відносин, що пов’язана з практичним застосуванням фінансового механізму. Така діяльність здійснюється спеціальними організаційними структурами – фінансово-економічним апаратом підприємства. Управління використовує ряд методів: прогнозування, планування, регулювання, контроль. Всі ці методи забезпечують реалізацію заходів фінансової політики.

Важливо підкреслити, що реалізація фінансової політики можлива, якщо кожний етап є відповідним й адекватним: поставленій меті – адекватний фінансовий механізм, фінансовому механізму – відповідна система органів управління. Всі етапи реалізації фінансової політики взаємопов’язані і взаємообумовлені.

В узагальнюючому вигляді механізм реалізації фінансової політики представлений на рис. 1.1.

 

Рис. 1.1. Етапи реалізації фінансової політики

 Перший етап визначає фінансову стратегію підприємства (формування довгострокових цілей фінансової діяльності) і залежить від особливостей здійснення фінансового менеджменту. Тому виникає необхідність класифікації підприємств за наступними ознаками:

форма власності (державне, колективне, приватне);

організаційно-правова форма діяльності (товариство, кооператив, комунальне підприємство);

галузева ознака (сфера матеріального виробництва, обслуговування, посередницька діяльність);

розмір підприємства (велике, середнє, мале);

розмір власного капіталу;

монопольне становище на ринку (спеціалізоване, багатопрофільне);

виробнича характеристика й структура підприємства, технологічний цикл;

стадія життєвого циклу (створення, розвиток, поділ на дочірні підприємства, банкрутство) [21, c.69].

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у формуванні тактики фінансового менеджменту, а саме: в маркетингових дослідженнях, прийнятті цінових рішень, орієнтації в сегментах фінансового ринку, управлінні основним і оборотним капіталом, забезпеченні фінансовими ресурсами, збалансуванні термінів надходження грошових коштів, забезпеченні рентабельності тощо.

Третій етап вирішує основну задачу фінансового менеджменту – побудову ефективної системи управління фінансами, тобто створення відповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються, фінансова служба підприємства може бути представлена:

фінансовим управлінням – на великих підприємствах;

фінансовим відділом – на середніх підприємствах;

фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, але й питаннями фінансової стратегії – на малих підприємствах [7, c.125].

Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинних законодавчих актів і нормативної бази.

У вітчизняній теорії та практиці питання стратегічного управління діяльністю підприємством до цього часу недостатньо розроблені. Частково це пояснюється тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабільність законодавчої бази, відсутність практичного досвіду у фахівців.

Проте, в світовій практиці стратегічний менеджмент як наукова галузь і як напрям практичної діяльності існує та еволюціонує вже більше півсторіччя і в сучасних умовах ґрунтується на класичній схемі розвитку підприємства:

1-й етап – підприємство починає вертикально інтегруватися для ефективного проникнення на суміжні ринки; з позиції фінансового менеджменту цей етап стратегії підприємства характеризується пошуком нових джерел фінансування своєї діяльності, об’єднання капіталу та фінансових ресурсів;

2-й етап – підприємство намагається розширити свою частку на цих ринках з метою підвищення рентабельності своїх видів та напрямів діяльності, які є результатом вертикальної інтеграції, з позиції фінансового менеджменту – відбувається пошук нового „дешевого” капіталу;

3-й етап – підприємство намагається краще використати свої ринкові можливості через розширення гами товарів та послуг, урізноманітнення своєї пропозиції; в рамках фінансового менеджменту – підвищення ефективності використання капіталу та фінансових ресурсів;

4-й етап – підприємство розуміє неспроможність надалі зростати шляхом проникнення на суміжні ринки, звертає увагу на можливі напрями диверсифікації, які не пов’язані з існуючими напрямами діяльності, у фінансовому менеджменті – пошук нових напрямків вкладення капіталу, зміна його структури [10, c.157].

Така загальна модель стратегії підприємства та стратегії фінансового менеджменту актуалізована глобалізацією економіки, інтернаціоналізацією ринків. Стратегічне мислення вимагає не тільки підтримання цілісності підприємства та певної оптимальної структури капіталу, а вимагає ефективного поєднання категорій „продукт – ринок”, „капітал – ринок”.

Сьогодні ділова стратегія підприємств націлена на досягнення стратегічних конкурентних переваг. А виділення стратегічних напрямків у фінансовому менеджменті ґрунтується на перспективному баченні динаміки та потоків фінансових ресурсів, що забезпечують зростання капіталу та зростання підприємства в цілому. Отже, стратегію можна визначити як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення та реалізації довгострокових конкурентних переваг на даному ринку. Стратегічні цілі фінансового менеджменту можна ранжувати наступним чином:

запобігання банкрутству та великим фінансовим втратам;

зростання обсягів виробництва та реалізації за рахунок залучення нового “дешевого капіталу”, пошук нових напрямків його вкладання;

підвищення рентабельності капіталу, його здатності до самозростання;

максимізація ціни підприємства.

До тактичних задач фінансового менеджменту в сучасних умовах відносять забезпечення необхідними обсягами грошових коштів, забезпечення рентабельності продаж та можливостей самозростання капіталу тощо.

Таким чином, фінансовий менеджмент реалізується в рамках фінансової політики підприємства, забезпечує його фінансовими ресурсами, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни. Умовно фінансову роботу на підприємстві можна згрупувати за такими напрямками:

фінансове планування;

оперативна фінансова робота;

контрольно-аналітична робота [18, c.130].

 

 

 

 

 


Розділ 2. Методи оцінювання ефективності реалізації фінансової політики

ВАТ «Київтелемонтаж» (телеканал «Мегаспорт») входить до холдингу АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація» група телеканалу «Інтер», створено 26 листопада 2003 року відповідно до Законів України  «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні»,  «Про власність», «Про підприємництво» та інших законодавчих актів.

 На протязі всього існування ВАТ «Київтелемонтаж” управління підприємством здійснює генеральний директор. В силу своєї компетенції генеральний директор без довіреностей діє від імені фірми, представляє її інтереси на підприємствах, установах і організаціях як на Україні так і за її межами; видає довіреності, відкриває в банках рахунки; самостійно укладає договори і контакти; приймає і звільняє працівників з роботи, а також вчиняє інші дії, необхідні для господарсько-фінансової роботи підприємства.

Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатки, штампи, де зазначена повна назва Товариства та номер свідоцтва про реєстрацію, бланки з фірмовою назвою,  товарний знак,  інші реквізити, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках та інших кредитно-фінансових установах, здійснює господарську діяльність  на підставі повного господарського розрахунку та самофінансування.

У своїй діяльності ВАТ «Київтелемонтаж» керується Конституцією України, Законами України «Про телебачення та радіомовлення», «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації», актами Президента України і Кабінету міністрів, нормативними актами Держкомінформу, прийнятими у межах їх компетенції, Статутом.

Головними цілями створення та діяльності Товариства є забезпечення прав громадян на свободу думки та слова, на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, відкрите і вільне  обговорення суспільних питань, створення конкурентноспроможної інформаційної продукції, одержання прибутку, залучення фізичних та юридичних українських та іноземних осіб до спільної діяльності по насиченню споживчого ринку високоякісною продукцією (товарами, послугами), та підвищення конкурентоспроможності  Товариства на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Діяльність Товариства провадиться на принципах компетентності, об’єктивності та достовірності інформації, гарантування прав кожного громадянина на доступ до неї, вільне висловлювання своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного і політичного плюралізму, дотримання її працівниками професійної етики та загальнолюдських норм моралі.

ВАТ «Київтелемонтаж» провадить свою діяльність шляхом отримання, збирання, оброблення, підготовки, створення, використання, зберігання інформації та здійснення телетрансляції на каналах мовлення на всю територію України та зарубіжні країни.

Предметом діяльності Товариства є здійснення телевізійної, рекламної, виробничої, культурно-освітньої, інвестиційної, торгівельної, інноваційної, посередницької, консультаційної, інжинірингової, транспортної, туристичної, фінансової, орендної (лізингової) діяльності, а також надання послуг, що не суперечать чинному законодавству України.

ВАТ «Київтелемонтаж» здійснює:

Оперативне інформування телеглядачів про суспільно-політичні, інші події в Україні та за кордоном;

Розповсюдження офіційних повідомлень про найважливіші події політичного та економічного життя, суспільні процеси в Україні та за кордоном;

Надання в установленому законодавством порядку ефірного часу для ведення передвиборної агітації;

Створення та розповсюдження спортивних, економічних, публіцистичних, культурно-освітніх, медичних, художньо-мистецьких, навчальних, розважальних програм, а також програм для дітей та юнацтва;

Отримувати кредити, позички, фінансову допомогу від будь-яких осіб для здійснення своєї діяльності;

Ретрансляцію передач (фільмів) та програм інших  організацій;

Виробництво документальних та художніх фільмів;

Постановка, переклад, озвучування, адаптація, тиражування, прокат та реалізації фільмів та іншої відео, кіно-та аудіо продукції;

Виготовлення та прокат декорацій, реквізиту для використання у зйомках фільмів, програм;

Проведення спортивної діяльності за межами України;

Ввезення на митну територію України відповідно до Закону України «Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні» товарів, які не виробляються в Україні, а також роботи та послуги, що виконуються (надаються) для підготовки та участі членів збірних команд України в олімпійських та Параолімпійських іграх;

Телетрансляція теле-та радіопрограм;

Виробництво, розповсюдження та розміщення рекламної продукції;

Використання ефірних, супутникових, кабельних засобів розповсюдження програм;

Участь у благодійній діяльності;

Струкрутна схема ВАТ «Київтелемонтаж»

                           - Адміністрація

                           - Фінансова служба

                           - Юридична служба

                           - Служба з охорони праці

                           - Служба маркетингу та промоушена

                           - Дирекція планування та виробництва програмного продукту

                           - Дирекція підготовки та видачі ефіру

                           - Служба забезпечення виробництва

                           - Координаційний відділ

                           - Транспортна група

Ведення бухгалтерського обліку  в ВАТ «Київтелемонтаж» покладено на бухгалтерську службу підприємства  на чолі з головним бухгалтером.  Особливості організації бухгалтерського обліку на ВАТ "Київтелемонтаж"   визначаються в наказі про облікову політику.

Структура фінансової служби представлена на рис. 2.1.

 

 

 

Рис. 2.1. Структура фінансової служби підприємства.

 На бухгалтерію покладаються обов’язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати його відкриту публічну фінансову звітність у відповідності до встановлених вимог та положень.

Аналітичний відділ зобов’язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань по прибутку, обсягам виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

Відділ фінансового планування розробляє плани та бюджети підприємства (баланс доходів і видатків, бюджет руху грошових коштів, баланс активів і пасивів тощо).

Оперативний відділ  виконує збір рахунків, накладних, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів, контрагентами – з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань, державою – з приводу сплати податків, обов’язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

Відділ по роботі з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції доходності і ризику.

При веденні бухгалтерського обліку  бухгалтери ВАТ «Київтелемонтаж» дотримуються основних принципів сформованих у Законі України  «Про бухгалтерський облік  та фінансову звітність в Україні» та положень П(С)БО № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом МФУ № 87 від 01.03.1999р.  Встановлено єдині методологічні засади бухгалтерського обліку, складання та подання у встановлені строки фінансової звітності, оцінці та реєстрації господарських операцій на підставі Положень(стандартів) бухгалтерського обліку. Облік ведеться у бухгалтерській програмі, яка розроблена та обслуговуються програмістами компанії.

Для відображення в обліку господарських операцій затверджено робочий план рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій і Інструкції про його застосування, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291.З метою забезпечення необхідної деталізації обліково-економічної інформації головний бухгалтер має право, у разі необхідності доповнювати  План рахунків новими субрахунками. Склад бухгалтерії визначено штатним розкладом. Відповідальність працівників бухгалтерської служби регулюється посадовими інструкціями та Положенням про фінансову службу. Розпорядження головного бухгалтера стосовно організації бухгалтерського обліку є обов’язковими для всіх структурних підрозділів і співробітників компанії [3, c.88].

Бухгалтерський облік ведеться в автоматизованій формі, за допомогою програмного забезпечення «1С: Бухгалтерський облік  для України». Фінансова, податкова, статистична звітність формується на підставі  даних бухгалтерського обліку.

 

Головний бухгалтер

Головний економіст

 

Заступник головного бухгалтера

 

      Бухгалтер

 

Рис. 2.1. Структура бухгалтерії ВАТ «Київтелемонтаж»

 

На ВАТ «Київтелемонтаж» прийнятий єдиний грошовий вимірник, як того вимагають національні стандарти бухгалтерського обліку, для всіх видів звітності – гривня. Операції в інших валютах, розглядаються як операції в іноземних валютах.

Головний бухгалтер забезпечує ведення бухгалтерського обліку, дотримуючись єдиних методологічних засад, встановлених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", з урахуванням особливостей діяльності підприємства і технології оброблення облікових даних, організовує роботу бухгалтерської служби, веде контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Заступник головного бухгалтера здійснює прийом та контроль всіх первинних документів. Подає в банківські установи документи для перерахування коштів згідно з визначеними податками й платежами. Веде облік по формуванню ПДВ, складає щомісячну декларацію по ПДВ. Формує фінансовий результат діяльності підприємства і складає фінансову звітність в державні податкові органи, веде облік і  контроль  міжнародних  угод згідно валютного законодавства. Здійснює переговори з нерезидентами–постачальниками. Надає допомогу працівникам бухгалтерії по веденню бухгалтерського обліку, контролю та складання звітності. За відсутності головного бухгалтера виконує всі його функції.

Бухгалтер робить нарахування та перерахування  податків до державних органів  соціального страхування. Перераховує,  на основі відомостей, в банк  заробітну плату працівникам на  карточки. Веде облік розрахунків з підзвітними особами (авансові звіти). Складає та подає звітність до державних фондів: звіт по безробіттю, звіт по соціальному страхуванню, звіт по нещасним випадкам, декларацію про податок з доходів фізичних осіб, здійснює облік грошових коштів, які надходять, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів і своєчасне відображення на відповідних бухгалтерських рахунках операцій, пов'язаних з їх рухом, а також облік витрат виробництва і обігу, виконання кошторисів витрат, реалізації продукції (виконання робіт та послуг), результатів господарчо-фінансової діяльності.

Головний економіст  - до його обов’язків входить:

- розробка та корегування управлінської облікової політики (визначення відмінностей між бухгалтерською та управлінською обліковою політикою, лімітування, розподіл накладних витрат);

- формування загальних принципів облікової політики;

- розробка методики формування та розподілу витрат за статтями бюджетів; розробка та корегування регламенту бюджетування;

- визначення організаційних основ облікової політики, горизонту/шагу планування;

- розробка процесу, формату планування, регламенту поточного корегування планів.

Проаналізуємо фінансову стійкість та ділову активність підприємства за 2006-2008 р.р.

Фінансова стійкість підприємства тісно пов'язана із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.            

Фінансова стійкість пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, зі ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Вона характеризує стабільність діяльності підприємства в довгостроковій перспективі.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Основними джерелами для проведення аналізу є звітні форми та розшифрування окремих рахунків.

Фінансова стабільність — це спроможність підприємства здійснювати діяльність стабільно завдяки фінансовому забезпеченню власними оборотними та залученими коштами [19, c.207].

Таблиця 2.1.

Узагальнене фінансове становище підприємства за 2008 р.

Фінансовий показник (коефіцієнт)

На початок року

На кінець року

Нормат.

значення

Висновок

1

2

3

4

5

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)

0,25

0,56

>0,5

Позитив

Коефіцієнт фінансової залежності

4,0

1,84

зменш.

Позитив

Коефіцієнт фінансової стійкості

0,40

0,93

>1

Позитив

Коефіцієнт фінансового лівериджу

1,78

0,70

зменш.

Позитив

Коефіцієнт маневрування

-0,04

1,16

збільш.

Позитив

 

За даними таблиці, можна зробити висновки про те, що  коефіцієнт автономії як на початок року так і на кінець знаходився на  високому рівні. На початок року його значення дорівнювало 0,25, а на кінець 0,56 (нормативне значення =0,5). Коефіцієнт фінансової залежності на початок року становив 4,0 а на кінець року 1,84. Коефіцієнт фінансового левериджу на кінець року зменшився,  що свідчить про стабільну платоспроможність, зменшення фінансового ризику підприємства. Підвищення коефіцієнту маневрування та його високий рівень завжди позитивно характеризує підприємство: власні кошти при цьому мобільні, а більша частина їх вкладена не в основні засоби та позаоборотні активи, а в оборотні засоби. Отже, у підприємства наявні реальні можливості підвищення фінансової стійкості та стабільності.

Ділова активність — це комплексна характеристика, яка втілює різні аспекти діяльності підприємства, а тому визначається системою таких критеріїв, як місце підприємства на ринку конкретних товарів, географія ділових відносин, репутація підприємства як партнера, активність іноваційно-інвестиційної діяльності, конкурентоспроможність. Таким чином, ділова активність може характеризуватись динамікою показників ефективності виробничо-господарської діяльності в цілому. Позитивна динаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства [9, c.115].

Таблиця 2.2.

 Аналіз ділової активності підприємства 2006-2008 рр.

Показники

Нормативне значення

2006

2007

2008

1

2

3

4

5

Коефіцієнт оборотності активів

збільшення

0,78

0,85

0,84

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

збільшення

53,27

56,23

61,18

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

збільшення

92,65

78,8

168,39

Строк погашення дебіторської заборгованості (днів)

зменшення

9

5

2

Строк погашення кредиторської заборгованості {днів)

зменшення

6

7

6

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)

збільшення

6,13

6,07

6,26

Коефіцієнт оборотності власного капіталу

збільшення

3,18

4,21

2,04

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, використовуючи цей показник, розраховуємо більш наочний показник - період, протягом  якого дебіторська заборгованість перетвориться в кошти. Для цього розділимо тривалість звітного періоду (рік) на коефіцієнт оборотності,

2006 рік  - 365/92,65 = 3,94

2007 рік – 365/78,8 = 4,64

2008 рік -  365/168,39 = 2,17

таким чином, період чекання підприємством одержання коштів після реалізації продукції складає  у 2006 році – майже 4 дні, у 2007 році 5 днів, у 2008 році – 2  дні. Чим більша кількість оборотів, тим швидше підприємство отримує кошти від своїх боржників (дебіторів).

Коефіцієнт оборотності кредиторської  заборгованості - розраховується як відношення собівартості до середнього розміру кредиторської заборгованості. Отже, розділивши тривалість звітного періоду (року) на коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, одержимо середню кількість днів для оплати рахунків кредиторів, у  2006 році це  майже 7  днів (365/53,27 = 6,85), у  2007 році це 7 днів  (365/56,23 = 6,49, 2008 рік – 6 днів (365/61,18=5,97).

Коефіцієнт оборотності основних засобів показує, що протягом звітного періоду кількість оборотів основних засобів складає 2006 році – 6,13, у 2007 році - 6,07 разів, у 2008 р. – 6, 26 разів.

Коефіцієнта оборотності власного капіталу, цей показник уточнює коефіцієнт оборотності активів і акцентує увагу на віддачі грошових коштів акціонерів підприємства. Аналіз показника в динаміці дає можливість оцінити активність акціонерного капіталу.  Кофіцієнт оборотності власного капіталу значно перевищує кофіцієнт ооборотності активів, можна зробити висновок про збільшення обсягів позикових ресурсів в обороті, про необхідність обґрунтування безпечного рівня цього обсягу для запобігання фінансових ускладнень та зниження дохідності в майбутньому

Рентабельність – один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

 Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання [1, c.81].

 

Таблиця 2.3.

Аналіз показників рентабельності підприємства за 2006-2008р.р.

 

Показники

Нормативне значення

2006

2007

2008

1

2

3

4

5

Коефіцієнт рентабельності активів

>0

0,34

0,62

0,20

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

>0

1,62

1,53

0,24

Коефіцієнт рентабельності діяльності

>0

0,85

0,73

0,23

 

Коефіцієнт рентабельності активів, даний показник хоч і має позитивне, але зовсім невелике значення. Це свідчить про низьку раціональність використання активів досліджуваного підприємства.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу  займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього показника відбиває ступінь привабливості об'єкта для вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на одну акцію, тим вищі дивіденди. На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів. Порівняно з 2006 роком у 2008 році показник рентабельності власного капіталу дещо знизився, що свідчить про зменшення прибутку підприємства.

Техніко-економічні показники діяльності ВАТ «Київтелемонтаж» наведено в табл.. 2.4.

 

Таблиця 2.4.

Техніко-економічні показники діяльності ВАТ «Київтелемонтаж» за 2006-2008р.р.

 

Показники

Рік

Відхилення, 2008р. до 2006р.

2006

2007

2008

Абсол., тис. грн.

Відносне, %

Собівартість, тис. грн.

30148

31851

33204

3056

110,14

Валовий прибуток, тис. грн.

12139,7

16866,4

14850

2710,3

122,33

Чистий прибуток, тис. грн.

9202,5

11071,6

11215,2

10312,7

121,87

Чисельність персоналу, чол.

250

200

150

-100

60,00

Фонд оплати праці, тис. грн.

7313,9

7766,6

6510

-803,9

89,01

Матеріальні витрати, тис. грн.

228,7

1018,2

646

417,3

282,47

Операційні витрати, тис. грн.

3016,2

19958,2

26595

23578,8

881,74

Фондовіддача

0,06

0,02

0,02

-0,04

36,45

Фондомісткість

15,99

40,12

43,85

27,87

274,33

Фондоозброєність

776,268

3383,37

15,06

-761,208

1,94

Продуктивність праці персоналу, тис. грн.

48,5588

84,332

99

50,4412

203,88

Середня заробітна плата, тис. грн.

29,2556

38,833

43,4

14,1444

148,35

 

На основі даних таблиці 2.4. можна зробити наступні висновки. Собівартість виробництва збільшилася на 10,14%, валовий прибуток виріс на 22,3%, а чистий прибуток на 21,87%. Чисельність персоналу зменшилася на 60%, відповідно фонд оплати праці зменшився на 10,9%. Значно зросли матеріальні витрати на 82,47% та операційні витрати – на 781,74%. Фондовіддача зменшилася на 63,55, а відповідно до цього фондомісткість зросла на 174,33%. Фондоозброєність зменшилася на 98,06%. Продуктивність праці збільшилася на 103,88%, а середні заробітна плата виросла на 48,35%.

Оцінка ефективності розробленої фінансової стратегії. Вона є заключним етапом розробки фінансової стратегії підприємства і проводиться за слідуючи ми основними параметрами:

· узгодження фінансової стратегії підприємства із загальною стратегією його розвитку. В процесі такої оцінки виявляється ступінь узгодження цілей, направлень та етапів в реалізації цих стратегій;

· узгодженість фінансової стратегії підприємства з передбаченими змінами зовнішнього фінансового середовища. В процесі цієї оцінки визначається на скільки розроблена фінансова стратегія відповідає прогнозному розвитку економіки країни та змінам кон’юнктури фінансового ринку в розрізі окремих його сегментів;

· внутрішня збалансованість фінансової стратегії. При проведенні такої оцінки визначається на скільки узгоджуються між собою окремі цілі та цільові стратегічні нормативи майбутньої фінансової діяльності; на скільки ці цілі і нормативи кореспондують із змістом фінансової політики по окремим аспектам фінансової діяльності; на скільки узгоджені між собою за напрямками і в часі заходи по забезпеченню її реалізації;

· реалізованість фінансової стратегії. В процесі такої оцінки в першу чергу розглядаються потенціальні можливості підприємства в формуванні власних фінансових ресурсів. Крім того, оцінюється рівень кваліфікації фінансових менеджерів та їх технічної оснащеності з позицій задач реалізації фінансової стратегії;

· прийнятність рівня ризиків, пов’язаних з реалізацією фінансової стратегії. В процесі такої оцінки необхідно визначити, на скільки рівень прогнозних фінансових ризиків, пов’язаних з діяльністю підприємства, забезпечує достатню фінансову рівновагу в процесі його розвитку і відповідає фінансовому менталітету його власників і відповідальних фінансових менеджерів. Крім того, необхідно оцінити, на скільки рівень цих ризиків допустимий для фінансової діяльності даного підприємства з позицій можливого розміру фінансових втрат і генерування загрози його банкрутства;

· результативність розробленої фінансової стратегії. Оцінка результативності фінансової стратегії може бути оцінена перш за все на основі прогнозних розрахунків раніш розглянутої системи основних фінансових коефіцієнтів. Поряд з цим можуть бути оцінені і не фінансові результати реалізації розробленої стратегії – зростання ділової репутації підприємства; підвищення рівня управління фінансовою діяльністю структурних його підрозділів (при створенні “центрів відповідальності”); підвищення рівня матеріальної і соціальної задоволеності фінансових менеджерів (за рахунок ефективної системи їх матеріального стимулювання за результати фінансової діяльності; більш високого рівня технічного оснащення їх робочих місць та ін.) [12, c.147].

 

 

 


Розділ 3. Напрями вдосконалення фінансової політики

Найважливіші напрями вдосконалення фінансової роботи на підприємствах наступні:

- Системний і постійний фінансовий аналіз їх діяльності;

- Організація оборотних засобів відповідно до існуючих вимог з метою оптимізації фінансового стану;

- Оптимізація витрат підприємства на основі розподілу їх на змінні та постійні і аналіз взаємодії і взаємозв'язку «витрати - виручка - прибуток»;

- Оптимізація розподілу прибутку і вибір найбільш ефективної дивідендної політики;

- Більш широке впровадження комерційного кредиту і вексельного обігу з метою оптимізації джерел грошових коштів і впливу на банківську систему;

- Використання лізингових відносин з метою розвитку виробництва;

- Оптимізація структури майна і джерел його формування з метою недопущення незадовільною структури балансу;

- Розробка і реалізація стратегічної фінансової політики підприємства [6, c.126].

Аналіз організації фінансів у ВАТ «Київтелемонтаж» дозволив виявити наступні недоліки у сфері управління фінансами підприємства. Відмітимо наступні з них:

 1. відсутність у підприємства стратегічних і тактичних цілей виробничо-комерційної діяльності;

 2. низька рентабельність власного капіталу, не визначена чітка дивідендна політика;

 3. відсутність на підприємстві планування і прогнозування фінансового забезпечення поточних потреб і т.д.

Виходячи з виявлених недоліків нами пропонуються ряд заходи в рамках-приємств, спрямованих на вдосконалення організації фінансів.

 Для ефективної виробничо-комерційної діяльності підприємство повинно ставити перед собою стратегічні й тактичні цілі. Тому тут слід говорити про необхідність розробки і дотримання фінансової політики.

 Для розробки цілей фінансової політики використовуємо матрицю фінансової стратегії, розроблену французькими вченими Ж.. Франшоном та І. Романе. Даний метод дозволяє визначити стан підприємства на поточний момент, наочно відобразити шляху руху і визначити способи поліпшення стану в майбутньому.

 Для покриття витрат на виробництво і реалізацію продукції, що виробляється необхідно у повному обсязі отримувати від дебіторів оплату за неї. Тому одним з тактичних заходів пропонуємо прийоми управління дебіторською заборгованістю, т. до в ній у ВАТ «Київтелемонтаж» є прострочена частина. Визначимо її реальну величину. Є наступні дані про розмір і терміни виникнення дебіторської заборгованості на підприємстві станом на 1 січня 2009 року: прострочена заборгованість є по ТОВ «Деміз» у загальній сумі 2384 тис. грн. ВАТ «Київтелемонтаж» представляє відстрочку покупцям не більше 30 днів. Вірогідність безнадійних боргів оцінюється за статистичними даними минулих років.

Для скорочення дебіторської заборгованості пропонуємо використовувати надання знижок покупцям. Термінова продаж протягом 30 днів, інша частина після 89 днів від дня продажу.

 Наступним тактичним заходом є використання методів планування оборотних коштів на підприємстві. Визначимо стратегію управління оборотними активами і поточними пасивами. Частка оборотних активів по всьому майну склала 51,7%, що може бути названо середнім, тривалість обороту оборотних активів 274,4 днів - тривалий період і в результаті Ера = 22,7% - середнє значення. Всі значення ознак знаходяться на середньому рівні, тому можна сказати, що ВАТ «Київтелемонтаж» дотримується помірного типу управління оборотними активами. Використовує коефіцієнтний метод при нормуванні величини власного оборотного капіталу на 2009 рік, нараховуємо його величину:

 Σ ВК на к.п.г.= До маневр * Σ ВК на к.п.г.

 Σ Вк к.п.г. = Σ ВК к.н.г. + Незавершене виробництво

 Σ ВК к.п.г. = 86636 + 12664 = 99300 тис. грн..

 Σ ВОК к.п.г. = 0,2 * 99300 = 19860 тис. грн..

Отже, наприкінці 2009 року при дотриманні оптимального значення коефіцієнта маневреності власний оборотний капітал буде дорівнює 39720 тис. грн..

Джерелами формування власного оборотного капіталу є фактичне його наявність на початок року відрахувань від прибутку планованого року і зміна стратегії. Нами обрана фінансова політика залучення позикових коштів. Отже, що недолік буде покриватися за рахунок залучення позикових коштів [15, c.118].

 Тепер визначимо тип стратегії управління поточними пасивами, відмітною ознакою є частка короткочасних кредитів у сумі оборотних активів. Вона становить 41,2% - середній рівень, в результаті ЕФР = 0,19%. і за визначенням помірна політика. ВАТ «Київтелемонтаж» для подальшого розвитку слід перейти до агресивної стратегії управління поточними пасивами, що збільшує значення ЕФР. Для цього збільшуємо плече важеля до 0,6 і в результаті отримаємо ЕФР = 0,3. Ефект низький, тому рекомендується використовувати власні кошти, що збільшить ефект ВК. У плануванні діяльності використати прогнозування величини складових частин оборотних активів: матеріально-виробничих запасів, дебіторської заборгованості на 2009 рік методом прямого рахунку. Сума дебіторської заборгованості дорівнює одноденною реалізації, помноженої на період відстрочки у плановому році. Якщо виручка від реалізації в 2009 році складає 106000 тис. грн..

 Сума ДЗ = 8712,3 тис. грн.

 Одним із прогресивних методів фінансового планування є бюджетування. Його можна застосувати до досліджуваного підприємству, тому що в його структурі є різні підприємства і виробництва.

 Бюджет слід складати по кожній статті витрат, деталізуючи інформацію по філіях, підрозділах або цехам на встановлений період, місяць, квартал і рік. Одним із джерел інформації в управлінні доходами є операційний метод аналізу.

В результаті проведеного аналізу стану інформаційної бази, а саме бухгалтерського обліку та його організації на підприємстві, можна відзначити наступні недоліки, які в основному стосуються організації облікового процесу:

 1. використання ручної обробки облікових даних;

 2. відсутність створення необхідної інформаційної бази для планування і управління майном і зобов'язаннями підприємства.

 Слід використовувати більш прогресивну автоматизовану форму бухгалтерського обліку. ВАТ «Київтелемонтаж» була закуплена і встановлена вся необхідна комп'ютерна техніка, оргтехніка, прикладні програми (1С: «Підприємство»), а також в штаті є фахівець з програмного забезпечення.

Побудова автоматизованої обробки облікових даних на підприємстві базується на наступних принципах:

 1. автоматизація процесу обробки облікової інформації з моменту введення вихідних даних, що дозволяє отримати результативну інформацію в розрізах, що визначаються системою



Другие работы по теме:

Переплет дипломов